Любов — це побажання свободи іншому

У цій статті я ризикну писати про найбільш банальні теми у світі — про любов і свободу. Проте саме ці теми — ключові в психотерапії неврозів і особистісних криз (навіть якщо ці слова не вимовляються в процесі терапії).

Невротик — це людина, яка постійно чогось боїться. Тобто це нормальна людина. Тому що це нормально — постійно боятися:

— зробити неправильний вибір і потім усе життя картати себе;
— припуститися помилки й через це бути невдахою;
— підхопити шкідливі мікроби;
— вчинити гріх і бути за це покараним;
— образити когось і через це бути несправедливим;
— не впоратися із завданням і через це бути нікчемою;
— отримати погану оцінку або не отримати п’ятірку;
— не бути найкращим і через це бути повною нікчемою;
— захворіти або травмуватися;
— залишитися самому;
— померти..

..нормальні людські страхи.

Але найбільше невротик боїться бути відкинутим і втратити любов. Хоча цей страх часто не усвідомлюється, на відміну від перелічених вище.
Про це багато писала Карен Хорни. 
ЯДРО НЕВРОЗУ — СТРАХ ВТРАТИ ЛЮБОВІ.
А хто не боїться втрати любові?.

«All we need is love»
(Джон Леннон)

Невротик відчайдушно потребує любові й бореться за неї всіма доступними йому засобами. А саме:
— підкупом;
— викликанням жалості;
— закликом до справедливості;
— погрозами.

І це також докладно описує Карен Хорни. Ось деякі зразки невротичної магії привернення любові:

ПІДКУП
План А: «Я так сильно люблю тебе. Ніхто не любитиме тебе так, як я. Тому ти маєш відмовитися від усього, що тобі цінне, заради мене (правильно казати: «В ім’я нашої любові»).

План В (чоловічий): «Зі мною ти будеш, як за кам’яною стіною. Заради тебе я гори зверну і засиплю тебе діамантами. Але тобі доведеться відмовитися від того, що тобі цінне, заради мене («заради нашої любові»).

План С: «Я розумію тебе і відчуваю твій внутрішній світ. Я розв’яжу твої внутрішні конфлікти, зніму з тебе важкий тягар духовних пошуків. Я помічу твій багатий внутрішній світ, і завдяки цьому він розкриватиметься. Ніхто не розуміє тебе так, як я. Тому ти маєш відмовитися від усього, що тобі цінне, заради мене («заради нашої любові»).

ВИКЛИКАННЯ ЖАЛОСТІ
«Я так страждаю, тому ти маєш любити мене й відмовитися від усього, що тобі цінне, заради мене («заради нашої любові»).

ЗАКЛИК ДО СПРАВЕДЛИВОСТІ
План А: «Подивися, що я для тебе зробив. А що ти готова зробити для мене?»

План В: «Подивися, я відмовився заради тебе від усього, що мені цінне. Це доводить мою любов до тебе. Доведи й ти свою любов до мене тим самим («заради нашої любові»).

ПОГРОЗИ
План А: «Якщо ти не любитимеш мене, я хворітиму» (погроза часто не усвідомлюється, але втілюється у вигляді реальних хвороб або психосоматичних розладів).

План Б: «Якщо ти не любитимеш мене, я вб’ю себе (або заподію собі шкоду)».

План С: «Якщо ти не любитимеш мене, я вб’ю тебе (або заподію тобі шкоду)».

Любов — вона така.

Найцікавіше, що всі ці пристрасті знайомі нам не лише з особистого досвіду, а й з літератури, театру та кіно. Така наша міфологія любові.

Але..

«О-о-о-о, але це не любов».
(Виктор Цой)

Парадокс невротичного ставлення до любові в тому, що невротик не лише страшенно потребує любові, а й жахливо боїться її.
Чому? Нехай Сартр допоможе мені відповісти на це запитання:

«Любов не має нічого спільного з володінням. Її найвищий прояв — надавати свободу».

Але щоб ця думка набула конкретного звучання і стала зрозумілою, я наведу ще два найважливіші висловлювання Сартра:

«Людина — це передусім проєкт, який переживається суб’єктивно, а не мох, не пліснява і не цвітна капуста».

«Я і є моя свобода».

Як розуміти ідею «людина — це проєкт»? Це означає, що людина — це не лише те, ким вона є в поточний момент, а й те, ким вона хоче стати в майбутньому (її проєкт). Тобто її бажання, мрії, образи себе в майбутньому визначають її в теперішньому. Нерозкритий потенціал особистості — це і є ядро особистості. А особистість — це сутність, що саморозкривається; особистість не статична, це динамічна структура становлення (самоактуалізація, індивідуація). Людина — це можливість майбутньої людини, яка походить з її справжньої волі. 
Звідси народжується друга теза: «Я — це і є моя свобода». Справжнє Я може проявитися лише у вільному акті волевиявлення. Вільна дія утверджує особистість. Немає свободи — немає справжнього Я.

Думаю, ви вже здогадуєтеся, до чого я веду? Якщо ми справді полюбили людину, то полюбили і її проєкт. А якщо ми полюбили проєкт, то бажатимемо, щоб цей проєкт розвивався. Але цей проєкт походить із вільної волі людини, її справжніх бажань. Щойно ці бажання пригнічуються, розвиток проєкту зупиняється. А це означає, що ми будемо зацікавлені у зростанні свободи коханої людини. 

Але саме тут і проявляється невротичний конфлікт — давати свободу коханій людині страшно. Не менш страшно самому рухатися в бік свободи. І тоді від свободи доводиться тікати в рятівний невроз. Коло замикається. Ось чому невроз створюється не лише страхом втрати любові, а й не меншою мірою страхом самої любові.

У стосунках справжньої любові партнер даватиме коханій людині енергію для розвитку її свободи. Справжня свобода існує лише у зв’язку з відповідальністю, а отже, партнери сприятимуть і зростанню відповідальності, а значить, справжньому й творчому розвитку особистості. Адже бути вільним — це непросте завдання, що потребує розвитку сили, навичок, проходження ініціацій тощо. Зі свободою без підготовки не впоратися.

Це непросто — живити свободу коханої людини. Адже її проєкт може в чомусь вступати в конфлікт із нашими поточними очікуваннями. Але хіба не в цьому проявляється сила любові та її потенціал для розвитку? Інакше все було б просто, як у роботів.

У невротичній любові партнери «душать» свободу в усіх її проявах. Разом із цим відбувається і відмова від відповідальності. Особисті проєкти підміняються шаблонами готових соціальних програм. Мірилом правильності виборів стають приписи цих програм, і звідси народжуються невротичні провина, сором і тривога. Саме невротична тривога виявляється головною речовиною, що скріплює невротичні узи.

Невроз проявляється тривожністю. А тривога — це рух у бік звуження, стискання і ригідності. Тому невротична близькість створює кокон, який відгороджує людину від світу. Звідси невротичне відчуття самотності серед людей. Нормальні невротичні стани — нудьга, тривожність, одноманітність, «усе ясно і зрозуміло», нічого нового, «сірі будні».
Любов, навпаки, створює тенденцію до розширення і пластичності. Нормальні стани любові — творчість, інтерес, цікавість, прагнення до нового, азарт, грайливість тощо.

Звісно, усім нам тією чи іншою мірою властиві невротичні форми близькості, а абсолютна любов, як і абсолютна свобода — це радше недосяжні ідеали, що визначають напрям розвитку. Але важливо розмежовувати поняття любові й невротичної близькості. Інакше ми маємо справу з жахливими підмінами понять і спотворенням реальності: «б’є, значить любить», «так любить, що заборонив ходити на роботу, щоб не забрали», «я тебе люблю і тому знаю, що тобі потрібно для щастя» і так далі. Тобто любов’ю називають фактично захоплення і поглинання особистості. Вовк теж любив Червону Шапочку..

Як виходити з невротичної залежності й рухатися в бік стосунків любові? Це складний процес, але важливим його елементом є діалог. Стосунки любові діалогічні. Справжній діалог можливий лише між вільними людьми. Адже в діалозі зустрічаються два різні світи, які якимось чином ставляться один до одного. У невротичному стані справжній діалог неможливий. І водночас практика діалогу — це шлях виходу з невротичного злиття в бік автентичності, з якої тільки й можливі свобода і справжня любов.

І на завершення я ще раз повторю важливу тезу: любов проявляється щирою зацікавленістю в самоактуалізації коханої людини (реалізації її проєкту себе), а отже, у розвитку її свободи.

Ілюстрація: Густав Клімт, "Адам і Єва" (фрагмент)