|
Альона, 25 років
Тема запиту: панічні атаки, тривога
Панічні атаки здатні перетворити життя людини на справжнє пекло, породжуючи глибокий відчай. А в певному сенсі панічні атаки — це і є форма відчаю, прихованого роками й такого, що вирвався назовні. Але справжній розвиток часом і починається з такого сильного відчаю.
Терапія панічних атак — одна з моїх спеціалізацій, і за роки практики я не раз чув від своїх клієнтів слова: «я хочу стати таким, як був — нормальним». Але саме це «нормальне» минуле й призвело до панічних атак у теперішньому. Тому я пропоную розглядати панічні атаки як форму особистісної кризи — колишні опори вже не втримують новий світ, що зароджується, але нові опори ще не створені. Втрата опор призводить до паніки. Парадоксально, але часто саме з цієї події й починається шлях набуття власної справжньої сили й автентичності.
Альона — витончена дівчина з благородними рисами. Її аристократичний вигляд, горда постава ніби підкреслювали холодну, суху й украй стриману манеру спілкування. Навіть чорне волосся було щільно зібране у хвіст, ніби підкреслюючи стриманість. На перший погляд Альона справляла враження зарозумілої людини - ніби вона поблажливо дарує мені свою увагу. Але вже на першій зустрічі Альона зізналася, що відчуває велике напруження в контакті зі мною. Стало зрозуміло, що її скупа й холодна манера триматися — наслідок не зарозумілості, а тривоги, яку Альона намагається контролювати. Саме спроби контролювати тривогу призводили Альону до завмирання, пригнічення вітальної енергії та спонтанності, роблячи її мовлення сухим і односкладовим, а жести — скупими й стриманими.
Спроби впоратися зі своєю тривогою за допомогою блокування моторних реакцій типові для людей, схильних до панічних атак. Тримати свої емоції під контролем — характерна особистісна риса, що створює схильність до паніки. Люди, які справляються зі своєю тривогою підвищеною моторикою — активною жестикуляцією, швидким мовленням, вираженням емоцій — меншою мірою схильні до панічних атак. Як правило, спроби блокування своїх афектів пов’язані зі страхом оцінки (або посилюються ним) і відкиданням через невідповідність певним стандартам.
Підтримувати контакт з Альоною було складно через її небалакучість і стриманість. На запитання Альона відповідала монотонно й односкладово. Складалося враження, що Альона не вкладає жодної енергії для підтримання контакту, і перші кілька сесій контакт тримався на моїй енергії. Це було не лише наслідком сильної тривоги, яку Альона відчувала в контакті, а й, як з’ясувалося пізніше, звичним патерном поведінки в контакті (посиленим тривогою).
На перших кількох сесіях єдиним запитом Альони були її симптоми — панічні атаки, лякаючі тілесні реакції та тривога. Це типово для терапії панічних атак. Попри те, що на першій сесії я пояснюю клієнтам, що панічні атаки — це симптом, в основі якого лежить внутрішній конфлікт, тому працювати необхідно насамперед не із симптомом, а з життям. Але, як правило, клієнт із панічними атаками на початку сесії повідомляє, що не знає, про що йому говорити, мовляв, нічого такого в його житті не відбувається і нічого особливо його не турбує, крім його симптому. Виходить, що на початку терапії єдиним містком, який пов’язує клієнта й терапевта, є симптом клієнта. Це його єдина мова, якою він спілкується з терапевтом, єдина його історія. Парадоксально, але симптом є водночас і стіною, що відгороджує людину від світу, і, водночас, єдиним містком до справжнього контакту зі світом. Це важливо розуміти про панічні атаки, як і про будь-який невротичний симптом. Клієнт, приходячи до терапевта, хоче просто позбутися болісного симптому, але симптом народжується з відчайдушної спроби розв’язати якусь важливу життєву драму, в основі якої лежать найважливіші й, як правило, неусвідомлені бажання.
Уже протягом місяця терапії Альоні вдалося стабілізувати свій стан. Кількість панічних атак значно скоротилася, а епізоди паніки, що траплялися, не мали гострого характеру. Надалі цей ефект посилювався. Напади паніки стали поодинокими, і в цих випадках виявлявся чіткий зв’язок із подіями, що стосувалися розвитку особистісної кризи. Також важливо, що з цими нападами паніки Альона швидко справлялася самостійно (без застосування препаратів). В інших випадках тривога проявлялася у вигляді неприємних тілесних реакцій, які не були афективно заряджені, не лякали Альону. Також важливим напрацюванням початкової стадії терапії стала навичка Альони помічати зв’язок тілесних симптомів із типовими ситуаціями та емоційними патернами. Тепер Альона знала, що м’язові затиски, які викликають неприємні відчуття, — це її спосіб проживати певні переживання.Перша стадія терапії пройшла досить швидко й успішно. Завдання цієї стадії - створити клієнтові необхідну підтримку, щоб відновити відчуття безпеки, здатність спиратися на власні ресурси та здатність проживати афекти без появи паніки. Усе це стає можливим завдяки встановленню довірливих стосунків, виявленню зв’язків симптому з життєвими ситуаціями та особистісними патернами, а також завдяки підтримці зростання тілесно-емоційного усвідомлення.
На той час енергії в контакті стало значно більше, симптом уже практично не був темою запитів Альони, вона охоче ділилася своїми життєвими історіями.
На той момент Альона мала стабільну роботу в іноземній компанії, на якій, однак, «засиділася», як з’ясувалося пізніше. Вона рано вийшла заміж (19 років), чоловік старший за неї на 12 років. У минулому топменеджер, на той момент він не мав стабільної роботи, перебуваючи в пошуку нового місця. Це вносило нестабільність у сімейний побут, було осередком напруження й додатковим фактором, який посилював тривогу Альони.
Але суттєвішою темою занепокоєння Альони була пристрасть її чоловіка до алкоголю. Альона часто порушувала цю тему на сесіях. З’ясувавши деталі, я не мав враження, що любов до спиртного чоловіка Альони має патологічний характер, але з’ясувалася важлива деталь з її історії — мати Альони також має пристрасть до алкоголю, свідком якої Альона була з дитинства. Чоловік напідпитку, як і мати напідпитку, викликали в Альони відчуття небезпеки, тривогу, злість і відразу. Утім, злість і відраза не усвідомлювалися Альоною до терапії. Ці емоції мали табуйований характер, тому Альона їх витісняла. Унаслідок витіснення сильних афектів тривога посилювалася. Це поширений механізм «накопичення» тривоги при тривожних і панічних розладах. Згодом усвідомлені агресивні афекти (злість, відраза) стали важливим ресурсом Альони в розв’язанні її особистісної кризи та подоланні неврозу. Після того, як Альона змогла приймати й виражати свою агресію, рівень тривоги значно знизився, а психологічна стійкість підвищилася.
У процесі терапії Альона розповіла багато цікавих історій зі свого життя, але найбільш «зарядженою» і «болісною» була тема її стосунків із чоловіком. Перша панічна атака Альони також збіглася з кризою стосунків. Альона часто була роздратована через чоловіка, але водночас відчувала до нього жалість і провину. У неї не було якихось вагомих підстав, щоб звинуватити його у своєму нещасті, але перебування поруч із ним викликало напруження, причому одночасно з відчуттям покинутості в ті моменти, коли він їхав у відрядження. Також Альона нарікала на те, що їй не вдається бути хорошою дружиною й мати «хорошу» сім’ю. Вона часто згадувала про це. З’ясувалося, що корені цього прагнення «бути хорошою дружиною, побудувати щасливу сім’ю» лежать в історії її стосунків із матір’ю. Створюючи сім’ю, Альона реалізовувала певний проєкт, створюючи сім’ю за зразком картинки «успішної сім’ї». Їй було дуже важливо довести матері, що вона «успішна жінка».
Важливою деталлю батьківської сім’ї Альони було те, що батько в сім’ї мав слабку позицію, був доброю, але «м’якою» людиною. У поєднанні з сильною, але регулярно питущою матір’ю, у домі бракувало відчуття твердих опор і надійних меж, що створювало відчуття нестабільності й породжувало тривогу в Альони. У певному сенсі ситуація повторилася з чоловіком Альони — людина, на яку Альона поклала турботу про себе, виявилася нестабільною — випиває, не має постійного місця роботи. Спроба створити «хорошу» сім’ю — не таку, як у мами — зазнавала фіаско. Усі опори руйнувалися, і як наслідок зруйнованих опор виник симптом — панічні атаки.
Було помітно, що стосунки з чоловіком будувалися за заздалегідь запланованим сценарієм. Подружжя не помічало одне одного як реальних людей зі своїми межами й бажаннями. І водночас стосунки мали характер злиття з типовою для злиття амбівалентністю почуттів — сильною прив’язаністю в поєднанні з агресією (переважно пасивною, неусвідомленою), спрямованою на прагнення до автономії. Втрата відчуття меж свого Я, своїх почуттів і своїх бажань — це характерно для злиття. Подружжя створило маленький, залежний, «задушливий» світ, де немає місця індивідуальним потребам. Чоловік Альони здійснював «втечу» зі злиття в алкоголь (інший варіант злиття) і зустрічі з друзями. Альона, не маючи інших опор, «пішла в тривогу». Вона перебувала в конфлікті, характерному для стосунків, побудованих для злиття: поруч із чоловіком вона відчувала дискомфорт і роздратування, а коли він їхав на зустріч із друзями — почувалася самотньою й покинутою.Було цікаво, що в розповідях Альони про чоловіка, навіть про ранні «романтичні» моменти стосунків, жодного разу не прозвучала еротична нотка, характерна для любовного чоловічо-жіночого зв’язку. Схоже, сексуальний потяг не був важливим фактором вибору чоловіка Альоною. Стосунки, створені, щоб замінити батьківську сім’ю на кращу, а також щоб довести мамі свою жіночу спроможність, стали «душити» Альону. Це відображалося на тілесному рівні — її груди й горло були хронічно напружені, а голос звучав здавлено, ніби її душать.
Поступово Альона ставала впевненішою й стабільнішою. Вона почала освоювати свою агресію. Тепер вона стала відкрито відстоювати свою позицію замість колишнього відходу або пасивної агресії. З появою «зубів» загострилася криза Альони на роботі. Тема, яка раніше не порушувалася, раптом стала зарядженою фігурою. З’ясувалося, що ситуація на роботі непроста, що Альона перебуває в ситуації складних конкурентних ігор. Але якщо раніше Альона була пасивним об’єктом цих інтриг, то тепер вона стала активною учасницею, вступаючи у відкриту конфронтацію з конкурентками. Рівень тривоги в Альони значно знизився. Енергії в контакті на сесіях було значно більше. Тепер мені вже не доводилося працювати над підтриманням контакту.Але паралельно з цим сімейна криза Альони лише посилювалася. Подружжя ухвалило рішення пожити окремо.
Переломним етапом у терапії Альони був період, коли їй наснився кошмарний сон. У цьому сні Альона була сама вночі в лісі, у будиночку турбази. Раптом вона почала чути чиїсь кроки біля будиночка. У неї було чітке відчуття, що хтось хоче зайти в будинок. Істота (Альона уявляла її саме у вигляді чудовиська) блукала біля дому, потім піднялася сходинками до ґанку й почала стукати у двері. Альона завмерла від жаху, а істота продовжувала стукати дедалі сильніше, аж поки не почала вибивати двері плечем. Було помітно, що двері довго не витримають такого натиску. Альона з жахом прокинулася.
Ми працювали на сесії з цим сном. Коли за жахом проявилися й тонші, диференційовані переживання, Альона усвідомила, що напередодні сну вона вже переживала ці почуття в реальності. Річ у тім, що місяць тому у фітнес-клубі Альона познайомилася з чоловіком, вони часто бачилися на тренуваннях, він був їй симпатичний, але Альона не помічала еротичного потягу до чоловіка, що зароджувався. Як же так — вона заміжня жінка й «хороша» дружина. Але коли вони побачилися востаннє, чоловік відкрито проявив свою зацікавленість Альоною й запросив її на побачення. Альона відчула жах, але цей жах був реакцією на власне збудження — адже це почуття було забороненим для Альони. Вона не прийняла запрошення. Уночі Альоні наснився сон.
На цій сесії спливла важлива деталь історії Альони — її мати почала випивати після того, як закохалася в іншого чоловіка, але, не бажаючи руйнувати сім’ю, ухвалила рішення не розлучатися зі своїм чоловіком і з часом завершила стосунки зі своїм коханим. Альона знала цю історію від матері, і, як мати пояснювала їй, ухвалила таке рішення «заради сім’ї». Альона почувалася зобов’язаною матері й не відчувала права змінювати своє життя, завершувати стосунки і взагалі відчувати сексуальний потяг до іншого чоловіка.
Усвідомивши на сесії свій сильний потяг і заборони, пов’язані з історією її матері, Альона ухвалила рішення піти за своїм бажанням. Вона розлучилася з чоловіком, а з тим чоловіком у неї був яскравий, тривалий роман. З роботи Альона звільнилася й прийняла пропозицію від іншої компанії на керівну посаду, яка відкрила для Альони принципово новий досвід. Панічні атаки та інші симптоми тривоги перестали турбувати Альону. У контакті Альона стала живою, у неї з’явилася спонтанність і впевненість, що робить її дуже привабливою. Вона ухвалила рішення продовжити терапію, але це вже нова терапія, з новими темами й завданнями. Цей етап своєї кризи та особистісної трансформації вона пройшла.
Я з вдячністю й теплом згадую досвід терапевтичних стосунків з Альоною. Справжня терапія відбувається тоді, коли терапевт, зустрічаючись у діалозі зі своїм клієнтом, також проходить шлях розвитку. Досвід, прожитий з Альоною, був дуже цінним, а шлях, який вона пройшла у своїх змінах, захоплює.
|
