Чи можна не застуджуватися?

У чому причини частих застудних захворювань? Як перестати хворіти?

Чому ми застуджуємося? На перший погляд відповідь здається дуже простою. У транспорті хтось поруч чхнув або колега по роботі хворіє вже другий тиждень, і ви починаєте думати: «Ось, мабуть, і я..». Але найочевидніша відповідь далеко не завжди єдино правильна. Замисліться: у метро ви їхали не самі, та й із колегою, крім вас, працює ще багато людей, але чому захворіли ви, а інші ні? Адже було б дивно припускати, що зараз увесь «вагон» метро сидить удома, п’є чай із лимоном і з сумом дивиться на термометр…

Насправді відповідь на запитання «чому ми хворіємо» може виявитися іншою: ми хворіємо, бо самі ХОЧЕМО хворіти. Це твердження може здатися неймовірним, нелогічним і безглуздим. Більшість людей, захворівши, промовляють подумки або вголос фразу: «Ой, ну зараз так недоречно хворіти, зовсім немає на це часу!» У багатьох на момент хвороби може бути аврал на роботі, складний іспит в інституті або запланована відпустка. Але тут пропоную зупинитися й замислитися: попри видиму очевидність, чи справді все так?

Згадаймо: більшість із нас у дитинстві симулювали або хоча б мріяли захворіти, щоб не йти до школи на такий нелюбий предмет або щоб не робити якусь хатню роботу. Я, принаймні, зізнаюся, що іноді опускала термометр у чай або притискала його до батареї, щоб він показував хоча б заповітні 37,5 (хай пробачить мене моя мама). І хворіти в дитинстві завжди дуже приємно. Щойно дитина захворює, батьки стають уважнішими до неї. Близькі дарують їй усю свою любов і турботу. А коли стосунки між батьками досить складні або навіть конфліктні, у такі моменти зазвичай настає «перемир’я». Тому хвороба може бути нам вигідною з дуже багатьох причин.

А чи завжди ми усвідомлюємо свої бажання? Виявляється, звісно ж, ні. Найчастіше ми справді не хочемо хворіти, але цього не хоче лише та частина нас, яку ми усвідомлюємо. Та є ще й наше тіло, яке також входить у поняття «Я» і також відображає наші бажання. І, на жаль, наша свідома частина не завжди їх чує. Адже коли ми хворіємо, наш організм намагається сказати нам, що йому потрібні наша увага й любов. Найчастіше за хворобою або поганим самопочуттям приховане важливе для нас повідомлення, яке тіло хоче донести до нашої свідомості. Наприклад: «Я так втомилася від цієї роботи, адже вона мені зовсім нецікава» або «я так хвилююся перед цією відпусткою, адже це моя перша відпустка з коханою людиною», або «я так боюся цього іспиту, адже мені так страшно здатися неосвіченою».

І за всіма цими повідомленнями зазвичай стоять ще глибші думки, які здаються нам зовсім не пов’язаними з нашою хворобою в цей момент. І саме в таких ситуаціях організм приходить на допомогу так, як уміє, — захворює. Наша імунна система працює за командою нашої психіки. І якщо їй дається команда — «не хочу йти на роботу, мені потрібен відпочинок», то вона слухняно підкоряється й стає слабшою, даючи нам змогу реалізувати наше бажання. Або можлива інша ситуація: подія, яка вас хвилювала, уже позаду. Але вона була настільки важливою для вас, що організм працював на межі. І потім, що цілком закономірно, йому потрібен час, щоб відновитися. А в будь-якої людини, яка веде активний спосіб життя, цього часу, як правило, не буває. Тоді такі стреси накопичуються, і через певний час настає критичний момент. Уявіть, що ваш організм — це мотузочка, до якої знизу прив’язаний вантаж.

І з кожним новим стресом вантаж стає дедалі важчим. Поступово мотузочка починає рватися в найуразливішому місці. Але цей процес також поступовий, адже спочатку перетирається одна ниточка, потім інша… І ми помічаємо, що щось не так, лише тоді, коли мотузка повністю обривається. І якими здебільшого є наші дії? Швидко, похапцем зв’язати цю мотузку, навіть не подумавши про те, щоб відчепити вантаж знизу. Та й зав’язуємо зазвичай із обіцянкою, що ось потім, коли буде час, перев’яжемо мотузку міцніше, а поки й так зійде.

Додамо ще, що стресів у нашому житті набагато більше, ніж ми звикли думати. Сучасні вчені вважають, що, наприклад, кожна поїздка в метро — це стрес, адже спуск під землю для людини є еволюційно й біологічно неприродним. Стресом також є наші щоденні переміщення на великі відстані та зустрічі з великою кількістю незнайомих людей, які несвідомо сприймаються нами як ворожі. Навіть такі радісні події, як весілля, відпустка або звичайна поїздка за місто, — це теж стрес, яким би приємним він не був.

Очевидно, що уникнути стресів неможливо. Та й принцип «профілактика — найкраще лікування» у цьому випадку не годиться. Тому обговорімо, як усе-таки лікуватися, але «зі знанням справи». Найголовніше — виробити для себе звичку щоразу ставити запитання: чому я зараз хворію? І для чого? Що таким чином намагається сказати мені моє тіло? Може, воно втомилося, вимагає уваги до чогось, чого я не хочу помічати? Може, у такий спосіб воно намагається привернути до себе увагу й любов близьких мені людей? Адже так приємно, коли про тебе дбають, а хвороба — такий хороший спосіб це отримати.

І другий важливий крок, який ви можете зробити, — перестати злитися на себе за те, що хворієте так «невчасно». У ситуації, коли ви вже захворіли, картати й сварити себе безглуздо. Набагато приємніший і корисніший шлях — дати своєму тілу всю ту любов і турботу, на яку ви зараз здатні. Це може допомогти вам вилікуватися якнайшвидше. Спроби довести самому собі, що ви сильніші й усе одно поїдете у відпустку (підете на роботу, іспит), хоч би як погано вам було, «на зло» своєму організму, нагадують гру в шахи із самим собою. За будь-якого результату одна зі сторін програє. А обидві ці сторони — ваші. Чи не краще об’єднатися зі своїм тілом і вибрати іншого суперника для гри? Навіть якщо немає можливості похворіти як слід, усе одно краще пам’ятати про позитивне значення свого нездоров’я і приймати його з вдячністю, адже воно дає вам привід для роздумів.

Також можна поспостерігати за своїм станом під час хвороби: чи завжди він однаковий? Можливо, у якихось умовах ви почуваєтеся легше? Чи не стає вам особливо погано, коли поруч перебуває певна людина або певні люди? Так ви зможете зрозуміти, що саме стоїть за поганим самопочуттям, яка справжня причина захворювання. Далі можна поміркувати про те, що ви могли б змінити в собі й у ситуації, щоб почуватися краще? Чи не занадто серйозно я ставлюся до роботи? Чи не краще поговорити з чоловіком або дружиною замість того, щоб тримати образу в собі?

Але, як і в будь-якій іншій справі, тут важливо не «переборщити». Дослухатися до кожного поколювання чи покашлювання й робити поспішні висновки про те, що терміново потрібен відпочинок, — теж не варто. Усе добре в міру. Буде чудово, якщо у вас вийде знаходити час для профілактики. Окрім найвідоміших способів — вживання овочів і фруктів, прийому вітамінів — є й інші. Один із них — не змушувати свій організм накопичувати наслідки всіх стресів. Тобто періодично скидати «навішені гирі». Існує чимало різних психотехнік, які дають змогу швидко й ефективно відпочити. Наприклад, робота з власним диханням. Цей варіант тілесної та емоційної роботи (наше дихання безпосередньо пов’язане з нашими емоціями) дає змогу за найкоротший час відновити емоційну рівновагу й зробити «перепочинок» у всіх сенсах цього слова. Перевести подих. Також дуже ефективні релаксаційні методи, природні трансові техніки, які дають можливість не лише розслабитися, відпочити, а й активізувати наявні в організму ресурси.

Трохи часу на профілактику, а також любов, увага й повага до власного тіла допоможуть вам залишатися здоровими, краще розуміти себе, а в разі застуди швидше повертатися до норми. Адже тіло — це Я, а Я і є наше тіло.

Автор: психолог

Статтю створено для порталу Upsihologa.com.ua